Закон «Про зайнятість» - нова притча во язицех

Політики невідступно готують Україну до кризи. Причому не морально, а впевнено ведучи її в економічну прірву.

Рівень зарплати та наявність роботи очолюють проблеми українців. Влада ніби й намагається вилікувати ці хронічні недуги, однак здається, ніби ні інструментів, ні ліків, ні навіть рецептів не має. Черговий закон «Про зайнятість» – піар-компанія уряду щодо своєї обізнаності стосовно ситуації на ринку праці та шляхів «подолання бідності та безробіття» (фраза, яка стала ледь не гаслом нинішньої влади).

Здавалося б, непоганий результат, коли за 2,5 року стан безробіття жодного разу не стрибнув вище позначки 8%. Однак і не зменшився жодного разу. Натомість, прості цифри свідчать про те, що майже половина малого та середнього бізнесу пішла в тінь. Якщо наприкінці 2009-го платників єдиного податку, зокрема, і до пенсійного фонду, було 2 мільйони бізнесменів, то нині ледь нараховують мільйон. Причому, недорахований мільйон зовсім не поповнив лав безробітних.

Ні ходіння віце-прем’єр-міністра у люди, ні відвідування ток-шок, ні телевізійна реклама реального результату Закону «Про зайнятість» не дадуть. Адже більшість його норм – мертві. Про це 16 липня заговорили навіть комуністи, які самі за нього й проголосували.

Володимир Даниленко, народний депутат України, фракція Комуністичної Партії України:

«Великої надії, що з прийняттям чи введенням цього закону з січня 2013 року я не маю. Але все-таки ми підтримали даний законопроект, тому що, в принципі, держава, як будто, буде сприяти соціальному захисту населення».

Тобто комуністи підтримали закон, бо не підтримати його просто не могли. Хоча той самий Даниленко не вірить у те, що документ діятиме. Деякі норми були прописані і в попередньому варіанті, однак залишилися лише на папері. Водночас законопроект відкриває чимало шляхів для корупції і централізації влади. А деякі пункти втілити майже нереально.

Павло Розенко, експерт центру Разумкова:

«Щодо відшкодування працедавцям та пільги щодо зменшення їхнього соціального внеску на  50%. Так щоб отримати цю пільгу, йому (працедавцю) треба виконати 40 передумов, до того ж, невідомо хто даватиме цю пільгу, в якому році, а головне – після використання пільги до нього прийде 10 контролюючих органів і будуть його перевіряти, чи виконав він попередньо ці 40 умов, чи ні».

Цікавий момент і щодо вручення ваучерів на навчання на 12 000 гривень людям після 45 років.

Сергій Тігіпко, Віце-прем’єр-міністр, міністр соціальної політики України:

«Ваучер – это практически право человека, если ему более 45 лет и у него есть 15 лет страхового стажа, право получить дополнительное образование за счет практически службы занятости на тех специальностях, которые на рынке есть в необходимости в государстве».

Виникають одразу питання щодо того, хто з українців понад 45-річного віку може мати страховий стаж 15 років і на які професії держава робитиме акцент. Судячи з популярних соціальних реклам, це сантехніки, столяри та інші робочі фахи. Спеціальності ж, на які існує нині держзамовлення, можуть бути і не по зубах у такому віці. Приміром, питання, чи можна навчитися ІТ-спеціалізації у 50, залишається радше за фахівцями медичних закладів. На такому фоні відсутність роз’яснення схеми отримання освіти (на яких умовах, які виші, хто цим займатиметься) виникає враження чергової корупційної схеми.

До речі, фактичне підпорядкування усіх центрів зайнятості лише одному органу – Міністерству соціальної політики – надає право Мінсоцполітики одноосібно контролювати гроші загальнообов’язкового соціального страхування. А це не багато не мало, а 8 мільярдів гривень щороку. І лише Мінсоцполітики зможе контролювати, у кого закуповувати обладнання, проводити тендер чи ні, куди спрямувати гроші. Можливо, варіант контролю державних грошей розумним фахівцем – шлях до викорінення корупції. Однак складається на те, що наша влада, вирішила подолати корупцію, очоливши її, вважає Павло Розенко.

Чи можна привабити молодь до сільського господарства, пообіцявши на старті допомогу в 5 чи 10 мінімальних зарплат? Залишаю це питання на розсуд кожного читача.

Найбільше зауважень до нового документа у Юрія Гаврилечка. Експерт Фонду суспільної безпеки наголошує на тому, що у документі поставили знак дорівнює між поняттями економічної активності та робочої сили. Відтак у проекті ремонту меблів ці визначення обмежуються однаковим віком – від 15 до 70 років. Фактично це може значити, що пенсійний вік матимуть право підняти до 70, а працеспроможний зменшити до 15. Це окрім того факту, що він і так вже офіційно зменшиться з 18 до 16.

Юрій Гаврилечко, експерт Фонду суспільної безпеки:

«А это автоматически значит, что  все, кто получал каке-нибудь выплаты до 18 лет, перестану тих получать».

4% квота для працевлаштування інвалідів зменшиться вдвічі. Як мінімум, вдвічі менше наповнюватиметься фонд захисту інвалідів.      

На фоні таких зауважень, коли свою неофіційну неприхильність до Закону «Про зайнятість» висловлюють навіть комуністи, як мінімум, не віриться у дієздатність позитивних сторін закону: працевлаштування молоді без досвіду роботи, допомоги сім’ям, де є батьки-одинаки або виховуються діти-інваліди.

Українці вже пожинають плоди біло-блакитного правління: Пенсійної реформи, Податкового Кодексу, соціальних реформ. Подальші зміни скупчують гроші в руках лише однієї нечисленної команди і, як завжди, не гарантують ні нових робочих місць, ні високої зарплати. Черговий законопроект – як мильна бульбашка: ненадовго тішить око, а толку мало. 

Війна за мову

За мову почалася справжня війна. У Львові, Франику, Харкові виставляють наметові містечка, виходять на вулиці і бойкотують закон. З усієї України їдуть у Київ. Біля Українського дому ціла війна. Сьогодні там билися до крові, Беркут душив народ слозогінним газом, не пускали знімальні групи. І нарешті «право»охоронці відступили. Віктор Янукович, конференції якого чекали як вирішення мовного питання (підпише чи ні), відклав прес-захід на невизначений час. Весь Інтернет сконцентрувався лише на одному – висвітлити останні новини. Володимир Литвин обіцяв не дати Президенту підписати закон. Але вже не зможе виконати обіцянку – зголосився на відставку. І все – як завжди – через власну образу.

"… за великим рахунком розвели Україну, розвели народ. І плоди цього "розводу" ми ще будемо пожинати", - зазначив він.

"За таких обставин я прошу розглянути питання і прийняти рішення про мою відставку", - зазначив Литвин.

Тобто і дядька Литвин покидає арену: мовляв, творіть уже, що забажаєте. А я образився. Хоча, швидше за все, він боїться за власну шкуру після наради у Президента з 14.30 до 20.00, власне, чим і пояснюється відсутність голови Верховної Ради у Верховній Раді під час прийняття язикатого закону. Інфантильність, здається, притаманна усій розгубленій опозиції, яка діяти бандитськими методами не вміє, а нічого кращого запропонувати не може. Поки надії лише на людей. Принаймні Беркут під натиском українців сьогодні в обід відступив. На знак зневаги до регіоналів в Івано-Франківську до будинку облдержадміністрації принесли справжні свинячі рила без язиків. Про них сказали небагато засобів масової інформації. Дехто в ефірі заборонив показувати відео.

А тим часом, Верховна Рада, приймала інші закони...

Двоязика Україна: з камерою та без

Україна відтепер, як змія, – двоязика! Такий сьогоднішній результат майже двох місяців спекотної політики. Ще напередодні всі повірили, що скандальний мовний закон зам’ято до осені. Сьогодні його ухвалюють: знову з бійками, знову поспішно, знову не для людей.

Зйомки 5 каналу, Вадим Колесніченко, регіонал:

«Это отрыжка «помаранчевой» власти, потому что в борьбе с русским языком идиоты надеялись, что на выжженной земле вырастет «спивоча украинська мова» – а вырос суржик: украинский и русский».

Перед ухваленням до Верховної Ради завітав головний кабмінівець – Микола Азаров. Про що йшлося і навіщо – невідомо. Нещодавно в особистій розмові з представниками двох інститутів Академії Наук України він зізнався, що не виступить проти другої російської, бо боїться за власне життя. Сьогоднішню ж драматичну мізансцену не прикрасив навіть Володимир Литвин. Засідання вів Адам Мартенюк.

Українська правда, Михайло Чечетов, регіонал:

«Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят. Я не знаю, что они будут делать на выборах».

Напередодні у Студії «Свободи слова» на ICTV Володимир Яворівський (бютівець) оцінив:

«Найбільше брешуть після полювання, під час війни і перед виборами»

У відповідь регіоналам опозиція спромоглася пригрозити голодуванням біля Українського дому, звідки їх можуть попросити міліціянти, і пообіцяти скасувати закон після перемоги на парламентських виборах. А оскільки перемога неможлива, а всі регіонали тільки й раді будуть, якщо опозиція зникне, чому б і не з голоду, то всі ці дії з законом про мову абсолютно не пов’язані. 

Українська правда, Лілія Григорович, депутат від НУНС:

«Вони зробили це з порушенням регламенту, розставили своїх мордоворотів, і ухвалили у другому читанні (законопроект про мови) в редакції першого читання».

За даними УНІАН, «За» проголосували 187 народних депутатів з Партії регіонів, двоє від НУ-НС, 25 комуністів, двоє від Народної партії, шестеро з групи «Реформи заради майбутнього» і 12 позафракційних депутатів.

Закон про мову покликаний нібито захищати мови нацменшин. Однак ні для кого не є секретом, що він впроваджує російську як другу. Ще в травні на зауваження про те, чи вчитиме чиновництво Криму кримськотатарську мову, яка має набрати права регіональної після впровадження закону, відповідь від комуністів була прозорою: Навіщо? Адже є російська!

 Детальніше – у сюжеті на ICTV, який розлого розкрив цю тему, як завжди, перший.

http://fakty.ictv.ua/ua/index/view-media/id/16818  

Що треба, аби ваша дитина відпочила за кордоном

Відкрити кордони для дитини – завдання самих батьків. Причому значно складніше, ніж виїхати самому. Насамперед паперова бюрократія, черги, потреба відпрошуватися з роботи і оформляти документи за кілька місяців до виїзду. Про основні документи начальник Голосіївського ОВІРу сам розповідати відмовляється. Натомість, дає завдання задовольнити журналістів Юлії Мусташ, прес-секретареві районного МВС та телеведучій. Розмова, на жаль, скидається на театральний фарс, однак, очевидно, посадовиця впевнена в колегіальній етиці. Це єдине за 4 роки роботи інтерв’ю, де співрозмовниця вимагає тримати перед очима папірець з переліком документів: мовляв, вона добре знайома з «суфлером». Видно, не так добре з правилами інтерв’ю та темою, за якою ми приїхали.

Отож, аби відпочити зі своїм неповнолітнім чадом в іншій країні, достатньо вписати його в закордонний паспорт одного з батьків. Після 5 років – вклеївши фото. Якщо дитина подорожує, приміром, з мамою, то батько обов’язково має надати дозвіл, завірений нотаріусом. Відвідати службовця повинні обоє батьків разом.

Схема начебто проста, однак через проблеми з документами за цей рік прикордонники не пропустили вже 1844 дитини.

«Основні з причин – це відсутність вікового фото 5-річного віку в одному з паспортних документів одного з батьків, відсутність нотаріальної згоди одного з батьків, або ж відповідні помилки в нотаріальній згоді», - розповідає начальник окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Сергій Мул.

Пані Оксана з батьком доньки цього разу до нотаріуса йтиме двічі. Адже 10-річна Марта в Туреччину їхатиме з бабусею. Спочатку оформляють згоду на проїзний документ, пізніше – дозвіл на виїзд з України. Усі документи обійдуться майже в 700 грн. Їх жінка вже робить півтора місяця, треба відпроситися з роботи, вистояти черги і потрапити в години прийому. Приміром, в управлінні реєстрації забрати документ можна тричі на тиждень: по кілька годин в робочий час. Телефоном жінці сказали, що обов’язкова ще й довідка з ЖЕКу. Однак в ОВІРі нічого про це не чули. І цього разу з камерою документи вона здала швидко і без цього документа.

«В моєї знайомої теж схожа ситуація, вона прописана в одному місці, тато в іншому, вона приїхала в ОВІР з усіма документами окрім довідки з ЖЕКу. В неї ці документи навіть не взяли, сказали, що немає документа, який засвідчує, де прописана дитина. Вона просто дала хабаря і в неї взяли ці документи», - розповідає киянка Оксана.

Довідка з ЖЕКу, яку можна теж чекати тижнями, не потрібна, якщо є згода на проїзний документ із нотаріально завіреною печаткою. Однак і в документах, оформлених службовцями, часто бувають помилки. Тоді консульства можуть змусити переробити папери. Марія Олександрівна дає поради, що має бути обов’язково прописано в згоді батьків.

«Що ця людина має в певні терміни, прописані в даній заяві, повернути дитину в Україну, слідкувати за її здоров’ям, брати участь при вирішенні будь-яких проблем у дитини за кордоном. Не повинно бути жодних дій, пов’язаних з всиновленням цієї дитини за кордоном», - розповідає нотаріус Марія Онищенко.

Часто виїхати з дитиною за кордон – завдання марудне. Пройшовши всю канцелярщину, деякі батьки мусять залишати дітей перед самим вильотом. Отож, аби поїхати на відпочинок усією сім’єю, уважно перевіряйте всі документи і починайте робити їх за кілька місяців до від’їзду.

Усов і "нова" в'язниця

Хочу поділитися новою роботою Костянтина Усова, який уже прогримів торішнім розслідуванням про Лук'янівське СІЗО. Журналіста ТВі не зупинили залякування стосовно збудження проти нього кримінальної справи і того, що він сам міг би опинитися серед героїв свого фільму. Нині він розпочинає серію про "цивілізовані" в'язниці (нині в центрі уваги Каліфорнійська), аби порівняти і зрештою зрозуміти, в чому ж проблема нашої системи та як її змінити. Насправді вражає непідкупна щирість Усова. Можливо, ми й справді дізнаємося, яка вона - журналістика розслідування.

Чорнобильські акценти: по той бік камери

«Це сховище – взагалі мільга. Туди скидатимуть радіоактивні будівельні матеріали, оці всі хати закинуті розберуть, треба ж їх кудись. Таке середнє, невисокої радіоактивності. Ну ще добре – оце все закопане, оці траншеї, бачите, що з них дерева іноді стирчать. Це закопувалося тоді, в 86-му. Одразу після аварії. І добре, я вам скажу, що закопувалося. Бо інакше нас із вами тут би не було. Взагалі не відомо, що було б, бо ж навіть не знали, що з тими відходами робити. А потім екологи розказали, що з підземними водами це все у Прип’ять впадає, а вона – у Дніпро. От у чому питання».

Журналістка з видання про Чорнобиль буває у зоні навіть по кілька разів на місяць. Вона тут – єдина, хто знає, якщо не все, то більше за будь-якого чиновника. Єдина, хто й вивчав матеріали «Вектора».